Енциклопедія хвороб

Артеріальна гіпертензія — це хронічне захворювання серцево-судинної системи, при якому спостерігається стійке підвищення артеріального тиску. Нормальний артеріальний тиск у дорослої людини становить приблизно 120/80 мм рт. ст.

Про артеріальну гіпертензію говорять у випадках, коли показники тиску регулярно перевищують 140/90 мм рт. ст.. Підвищений тиск призводить до надмірного навантаження на серце та кровоносні судини.

Гіпер- та гіпотонічна хвороба — це захворювання, пов’язані з порушенням нормального рівня артеріального тиску.

Гіпертонія (артеріальна гіпертензія) — це стан, при якому артеріальний тиск постійно підвищений і перевищує 140/90 мм рт. ст.. Підвищений тиск створює надмірне навантаження на серце, судини та інші органи.

Гіпотонія (артеріальна гіпотензія) — це стан, при якому артеріальний тиск є нижчим за норму, зазвичай менше 90/60 мм рт. ст.. Низький тиск може призводити до недостатнього кровопостачання органів і тканин.

Обидва стани можуть впливати на загальне самопочуття людини та у деяких випадках викликати серйозні порушення у роботі серцево-судинної системи

Гіпертонія (артеріальна гіпертензія) — це хронічне захворювання, при якому постійно підвищується артеріальний тиск у судинах. У здорової людини нормальний артеріальний тиск становить приблизно 120/80 мм рт. ст.

Про гіпертонію говорять тоді, коли показники тиску стійко перевищують 140/90 мм рт. ст. і зберігаються протягом тривалого часу.

Ішемічна хвороба серця (ІХС) - це хронічне захворювання, при якому серцевий м’яз отримує недостатню кількість кисню та поживних речовин через порушення кровопостачання. Найчастіше це відбувається через звуження або закупорку коронарних артерій, які забезпечують кров’ю серце.

Аритмія - це порушення нормального серцевого ритму, при якому серце може битися занадто швидко, повільно або нерегулярно. У здорової людини серце скорочується у певному ритмі - приблизно 60–90 ударів за хвилину у стані спокою. Цей ритм контролюється електричними імпульсами, які виникають у спеціальних клітинах серця.

Серцева недостатність — це хронічний стан, при якому серце не може ефективно перекачувати кров і забезпечувати органи та тканини необхідною кількістю кисню і поживних речовин.

Стенокардія — це форма ішемічної хвороби серця, при якій серцевий м’яз отримує недостатню кількість кисню через порушення кровопостачання. Найчастіше це відбувається через звуження коронарних артерій, що забезпечують кров’ю серце.

Холтерівське моніторування ЕКГ — це метод тривалого безперервного запису електрокардіограми протягом 24 годин або довше за допомогою спеціального портативного пристрою — холтера.

Аневризма — це патологічне розширення або випинання стінки кровоносної судини, яке виникає через її ослаблення. Найчастіше аневризми розвиваються в артеріях, де тиск крові є вищим.

Аневриз

Вроджені вади серця — це група патологій, які формуються ще під час внутрішньоутробного розвитку дитини та пов’язані з порушенням будови серця або великих судин.

Міокардит — це запальне захворювання серцевого м’яза (міокарда), яке може порушувати нормальну роботу серця та його здатність ефективно перекачувати кров.

Перикардит — це запальне захворювання перикарда — зовнішньої оболонки серця, яка складається з двох шарів і оточує серцевий м’яз. Між цими шарами знаходиться невелика кількість рідини, яка зменшує тертя під час скорочення серця.

Пухлини серця — це патологічні утворення, які розвиваються у тканинах серця або його оболонках. Вони можуть бути доброякісними або злоякісними та виникати безпосередньо в серці або поширюватися з інших органів.

Тахікардія, брадикардія та аритмія — це різні форми порушення серцевого ритму, при яких змінюється частота або регулярність серцевих скорочень.

У нормі серце людини скорочується ритмічно з частотою приблизно 60–90 ударів за хвилину у стані спокою. Скорочення серця контролюються електричними імпульсами, які виникають у спеціальних структурах серцевого м’яза.

Остеоартроз (артроз) — це хронічне дегенеративне захворювання суглобів, при якому поступово руйнується суглобовий хрящ і змінюється структура суглоба.

У здоровому суглобі хрящ виконує функцію амортизатора — він забезпечує плавне ковзання кісток під час руху. При остеоартрозі хрящ поступово стоншується, втрачає еластичність і може руйнуватися.

Остеохондроз — це хронічне захворювання хребта, при якому відбуваються дегенеративні зміни міжхребцевих дисків та інших структур хребта.

Міжхребцеві диски виконують роль амортизаторів між хребцями та забезпечують рухливість хребта. З віком або під впливом різних факторів диски можуть втрачати еластичність, зменшуватися у висоті та поступово руйнуватися.

Бурсит і тендиніт — це захворювання опорно-рухового апарату, пов’язані із запаленням тканин навколо суглобів.

Спондилоартроз — це хронічне дегенеративне захворювання хребта, при якому відбувається поступове ураження фасеткових (міжхребцевих) суглобів. У результаті змін у суглобових структурах знижується еластичність тканин, з’являються кісткові розростання та порушується рухливість хребта.

Кіфоз і лордоз — це порушення природних вигинів хребта, які можуть призводити до зміни постави, болю та обмеження рухливості.

Сколіоз — це захворювання опорно-рухового апарату, при якому хребет викривляється вбік та одночасно може повертатися навколо своєї осі. На відміну від порушення постави, сколіоз є стійкою деформацією хребта, яка може прогресувати без своєчасного лікування.

Еректильна дисфункція (ЕД), або імпотенція, — це стан, при якому чоловік не може досягти або підтримувати ерекцію, достатню для повноцінного статевого акту.

Гідроцеле, або водянка яєчка, — це захворювання, при якому між оболонками яєчка накопичується рідина, що призводить до збільшення мошонки.

Коротка вуздечка статевого члена — це вроджена або рідше набута анатомічна особливість, при якій вуздечка крайньої плоті має недостатню довжину або еластичність. Через це під час ерекції або статевого акту виникає надмірне натягнення тканин.

Аденома передміхурової залози, або доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ), — це захворювання, при якому тканина простати поступово збільшується в об'ємі та здавлює сечівник, порушуючи нормальне сечовипускання.

Передчасне сім'явиверження — це поширений розлад чоловічої статевої функції, при якому еякуляція настає раніше, ніж цього бажає чоловік або його партнерка, що викликає психологічний дискомфорт і незадоволення статевим життям.

Нетримання сечі — це мимовільне виділення сечі, яке людина не може повністю контролювати. Захворювання може виникати у жінок і чоловіків будь-якого віку, але найчастіше зустрічається у людей старшого віку та жінок після вагітності й пологів.

Простатит — це запалення передміхурової залози (простати), яке може супроводжуватися болем, порушенням сечовипускання та погіршенням якості життя чоловіка.

Передміхурова залоза є важливою частиною чоловічої репродуктивної системи. Вона виробляє секрет, який входить до складу сперми та забезпечує нормальну функцію сперматозоїдів.

Фімоз — це стан, при якому крайня плоть звужена настільки, що її неможливо або важко повністю відвести за голівку статевого члена.

Варикоцеле — це варикозне розширення вен сім'яного канатика, яке виникає через порушення відтоку крові від яєчка. Захворювання є однією з найпоширеніших урологічних патологій у чоловіків і часто виявляється в підлітковому або молодому віці.

Пієлонефрит — це інфекційно-запальне захворювання нирки, яке уражає ниркову тканину, чашечки та миску. Найчастіше інфекція починається в нижніх сечовивідних шляхах або сечовому міхурі, після чого бактерії поширюються вгору до однієї чи обох нирок.

Сечокам’яна хвороба, або уролітіаз, — це захворювання, при якому в нирках, сечоводах або сечовому міхурі утворюються камені. Вони формуються із солей та інших речовин, що містяться в сечі.

Сечокислий діатез (уратний діатез) — це стан, при якому в організмі порушується обмін сечової кислоти, а в сечі накопичується підвищена кількість її солей — уратів. Це не окреме захворювання, а метаболічне порушення, яке підвищує ризик утворення каменів у сечовивідних шляхах.

Чоловіче безпліддя — це стан, за якого порушення репродуктивного здоров’я чоловіка знижують або унеможливлюють настання вагітності у партнерки.

Масаж простати — це урологічна процедура, під час якої лікар здійснює обережний механічний вплив на передміхурову залозу через пряму кишку. Процедура може застосовуватися як з лікувальною, так і з діагностичною метою.

Гіперреактивний сечовий міхур — це синдром, основним проявом якого є раптовий сильний позив до сечовипускання, який важко відкласти. Він може супроводжуватися частим сечовипусканням удень, нічними пробудженнями для відвідування туалету та мимовільним підтіканням сечі.

Збільшення статевого органу в естетичній урології — це комплекс малоінвазивних або хірургічних процедур, спрямованих на зміну зовнішнього вигляду, окружності або видимої довжини статевого члена.

Виразкова хвороба шлунка — це захворювання, при якому на слизовій оболонці шлунка утворюється глибокий дефект — виразка. На відміну від поверхневої ерозії, виразка пошкоджує глибші шари стінки органа та зазвичай потребує тривалішого загоєння.

Гастрит — це запалення слизової оболонки шлунка. Захворювання може розвиватися раптово або мати тривалий перебіг із періодами загострення та покращення стану.

Helicobacter pylori (H. pylori) - це бактерія, яка може заселяти слизову оболонку шлунка. Інфікування часто відбувається ще в дитячому віці, після чого бактерія без лікування може зберігатися в організмі протягом багатьох років.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) - це захворювання, при якому вміст шлунка регулярно потрапляє назад у стравохід та спричиняє неприємні симптоми або пошкодження його слизової оболонки. Такий процес називається гастроезофагеальним рефлюксом.

Гепатит - це запалення печінки, яке може виникати через вірусну інфекцію, токсичний вплив, аутоімунні процеси або інші причини. Печінка бере участь в обміні речовин, знешкодженні токсинів, утворенні жовчі та синтезі багатьох важливих білків, тому її тривале запалення може впливати на роботу всього організму.

Коліт - це загальна назва запальних захворювань товстої кишки. Запалення може виникати через інфекцію, порушення роботи імунної системи, недостатнє кровопостачання кишківника, приймання певних лікарських засобів та інші причини.

Панкреатит - це запальне захворювання підшлункової залози. Цей орган розташований у верхній частині черевної порожнини та виконує дві важливі функції: виробляє травні ферменти для перетравлення їжі та гормони, зокрема інсулін, які беруть участь у регуляції рівня глюкози в крові.

Синдром подразненого кишківника (СПК) - це хронічний розлад взаємодії між кишківником і нервовою системою, для якого характерні повторний біль у животі та зміни випорожнень. У людини можуть виникати діарея, закреп або чергування цих станів.

При СПК звичайні обстеження часто не виявляють структурного пошкодження кишківника. Це відрізняє синдром від запальних захворювань кишківника, таких як виразковий коліт або хвороба Крона.

Стеатотична хвороба печінки - це група захворювань, при яких у клітинах печінки накопичується надлишкова кількість жиру. Раніше для опису такого стану часто використовували терміни «жирова хвороба печінки» або «жировий гепатоз».

Хронічний холецистит - це тривале запалення жовчного міхура, яке найчастіше розвивається на тлі жовчнокам’яної хвороби. Повторні епізоди подразнення та запалення поступово змінюють стінку жовчного міхура, можуть погіршувати його скоротливу здатність і порушувати нормальний відтік жовчі.

Ожиріння - це хронічне захворювання, при якому в організмі накопичується надмірна кількість жирової тканини, що може негативно впливати на здоров’я та підвищувати ризик розвитку інших хвороб.

Цукровий і нецукровий діабет - це різні захворювання, які мають схожу назву, але відрізняються за причинами, механізмом розвитку та лікуванням.

Гіперкортицизм — це стан, пов’язаний із надмірним впливом кортизолу або інших глюкокортикоїдів на організм.

Аутоімунний тиреоїдит — це хронічне захворювання, при якому імунна система виробляє антитіла проти компонентів щитоподібної залози.

Найпоширенішою формою є тиреоїдит Хашимото.

При цьому поступове аутоімунне ураження тканини щитоподібної залози може призводити до зниження вироблення тиреоїдних гормонів і розвитку гіпотиреозу.

Вузол щитоподібної залози — це обмежена ділянка тканини, яка за структурою відрізняється від навколишньої тканини залози.

Гіперпролактинемія — це стан, при якому рівень гормону пролактину в крові перевищує нормальні для конкретної лабораторії значення.

Щитоподібна залоза виробляє гормони, які беруть участь у регуляції обміну речовин, температури тіла, роботи серцево-судинної та нервової систем, травлення, репродуктивної функції та інших процесів.

Зоб — це збільшення щитоподібної залози. Він може виникати як при нормальній її функції, так і при недостатньому або надмірному виробленні тиреоїдних гормонів.

Тому наявність зобу не означає автоматично гіпотиреоз або гіпертиреоз. У частини пацієнтів рівень гормонів залишається нормальним.

Вегетосудинна дистонія (ВСД) — термін, який традиційно використовували для опису комплексу симптомів, пов'язаних із серцебиттям, запамороченням, коливаннями артеріального тиску, пітливістю, слабкістю, відчуттям нестачі повітря та іншими проявами.

Міжхребцеві диски розташовані між хребцями та виконують амортизувальну функцію. Кожний диск складається з зовнішнього фіброзного кільця та внутрішнього пульпозного ядра.

Міжхребцева грижа виникає, коли частина вмісту диска зміщується через пошкоджене або ослаблене фіброзне кільце.

Термін «остеохондроз хребта» традиційно використовують для опису дегенеративних змін міжхребцевих дисків та прилеглих структур хребта.

Панічна атака — це раптовий епізод інтенсивного страху або сильного дискомфорту, який супроводжується фізичними та емоційними симптомами.